Головна
  • Ідеї, пропозиції

Юрій Радухін: НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ВИКЛИКИ XXI СТОЛІТТЯ

10.06.13 9:16


Є великі сумніви як у здатності України стати нейтральною державою, так і в доцільності цього шляху. Тому, на тлі всіх численних проблем, сьогодні все ще існує питання - з ким, в якості кого і як країна буде інтегруватися в глобальний світ? Очевидно, тут існує два варіанти. Або Україна увіллється в глобальний простір як член ЄС і Північноатлантичного військового альянсу. Або в черговий раз стане творити свою історію в якості сателіта Російської імперії, під копірку переписавши її політичні досягнення. Третього варіанту не дано.

Природність географічного розташування України в центрі Європи неможливо заперечити. Тому важко зрозуміти неприродну логіку політичних проектів, згідно з якими нам слід інтегруватися в політичні простору євросибіру та Азії. Сьогодні це той полюс світової політичної системи, який є протилежним демократичному полюсу країн з європейськими цінностями. Що в цьому таборі робити географічно європейській України, не ясно.

Нині сама доля ставить проблему визначення національної ідентичності для України надзвичайно гостро і в більш широкому контексті.

Перше, країні необхідно вирішити питання зовнішньополітичної ідентичності: чітко визначивши свій зовнішньополітичний курс, пора не тільки озвучити «куди ми йдемо», але і підтвердити, нарешті, свої наміри реальними діями. Друге, всередині країни завершити формування єдиної для України національної ідентичності громадянського типу.

Враховуючи взаємозумовленість цих процесів, доцільно їх проводити паралельно.

Глобалізація є системоутворюючим фактором для викликів 21 століття. На національну ідентичність глобалізація спричиняє вельми суперечливий вплив. Крім можливостей для розвитку і процвітання, навіть країни зрілої національної ідентичності відчувають певний дискомфорт від глобальних процесів. Глобалізація прагне перемолоти національну ідентичність, вона намагається її розчинити в глобальних процесах економізації, демократизації, інформатизації, культурної стандартизації та ціннісної універсалізації. Підйом націоналізму в усьому світі, включаючи розвинені країни Заходу, виявляється однією з відповідей на виклики культурної глобалізму через затвердження «відчутних» етнокультурних орієнтирів ідентичності. Так націям комфортніше.

Після революції 2004 року західна і центральна частини України здобули політичну національну ідентичність, яка сьогодні в цих регіонах послужила опорою для її наповнення громадянської суттю. Водночас, південь і схід країни відчули себе зайвими, не розгледівши власних перспектив у «помаранчевому проекті». За минулі дев'ять років демократичні політичні лідери і сили держави так і не зуміли переконати жителів сходу і півдня у зворотній думці. Тому національна ідентичність у цих регіонах все ще залишається у форматі «совкової» української ідентичності, де провідним мотивом для багатьох є наявність старшого брата, і тісна приналежність до нього. Правда, сьогодні класична «совкова» ідентичність півдня і сходу дещо модифікована втратою або розмитістю колишніх ціннісних орієнтирів самоідентифікації, і перетворена роками незалежності. Однак в основі розколу українського суспільства і внутрішньої політичної кризи, як і раніше, залишається конфлікт ідентичностей, яким вітчизняні політикани безсовісно маніпулюють.

У цьому зв'язку Україна не в змозі «підйомом свого націоналізму» протиставити викликам глобалізації.

Очевидно, становлення глобального громадянського суспільства і формування світового уряду - краще залишити віддаленому майбутньому, а сьогодні розмова повинна бути прагматичною. Якщо хочете, в секторі актуальних проблем дня насущного. У цьому зв'язку, заслуговують на увагу взаємозв'язок понять «національна ідентичність», «нація», «національні інтереси» і «національна безпека». А також їх особливості в контексті України та процесів глобалізації.

Посилання на початки глобалізації, демократизації світової спільноти і перспективи світового порядку, в якому не буде статусу великих держав, не можуть служити доказом і підставою для нехтування національними інтересами і національною безпекою. Національний інтерес і національна безпека залишаються базовою категорією політики всіх без винятку держав світу. І нехтувати ними було б непросто помилково, але і вкрай небезпечно.

Заслуговують на увагу взаємозв'язок понять «національна ідентичність», «нація», «національні інтереси» і «національна безпека». А також їх особливості в контексті України та процесів глобалізації.

Концепція національних інтересів виникає в ході становлення нації. Перш ніж будуть усвідомлені інтереси, повинен з'явитися суб'єкт інтересів - нація. Тому логічно первинним є формування іншої найважливішої характеристики, що складається національного цілого - національної самосвідомості.

Нація виявляє себе в національній самосвідомості, яка виступає силою, що народжує та відтворює національну державу. Йдеться про національну психологію, життєву філософію, розуміння сенсу буття і змісту історії, - які поділяються більшістю суспільства. Ці рефлексуючі сутності накладаються на об'єднуючий суспільство стійкий комплекс традицій і культуру, пережиті як ідентичність та складі її ядра. Таким чином, національна самосвідомість виражає консенсус базових цінностей суспільства.

Сформована національна ідентичність - критерій становлення нації, і в Україні з цим поки що проблеми. Безумовно, нас радує статистика, що віддзеркалює дані, згідно з якими в серед країні тих, хто вважає себе українцями, удвічі більше говорять українською. І одночасно пригнічує суперечливе ставлення українців, з цієї ж статистичної вибірки, до питань базової ціннісної орієнтації. Таких, як інтеграція в ЄС і НАТО, відносини з Росією, нетерпимість до різних культур, мови та історії - сьогодні єдиної держави Україна. Суспільство тут не має єдності. Тому процес формування національної ідентичності, її ідентифікації - в Україні навряд чи можна вважати таким, що відбувся, завершеним.

Іншими словами, якщо сьогодні ми не можемо говорити про сформований суб'єкт інтересів, або націю, згуртовану спільною ідентичністю, - то проблематичною стає і формування адекватної концепції національних інтересів. Її відсутність в умовах глобалізації несе в собі більшу загрозу розсіювання і асиміляції нації, ніж багатовікове домінування Російської імперії. Крім того, відсутність концепції національних інтересів не дозволяє створити адекватну концепцію національної безпеки і нівелює зусилля відповідних служб, спрямовані на її забезпечення.

Якщо трактувати націю як результат розпаду традиційних спільнот і формування спільноти автономних особистостей, то Україна, - країна «застрягла» у минулому. СРСР розпався, а от з формуванням суспільства автономних особистостей в країні проблеми. Безпрецедентне зростання злиднів, лівих політичних поглядів і популярності маргінальних партій, непомірна, з кожним днем, все зростаюче навантаження, яке несе напівзруйнована соціальна служба - цьому об'єктивне підтвердження. Ми «дорозвивалися» до того, що в 21 столітті наявність холодильника і телевізора в будинку є для вітчизняних соціальних служб критерієм фінансового благополуччя. Сумішшю такого гротеску, драми і трагікомедії - влада сьогодні щільно огорнула щоденне життя нашого суспільства.

Тільки становлення автономної особистості, як масове явище, в перспективі призведе до утвердження адекватних їй політичних інститутів - правової демократії, громадянського суспільства та відповідних їм цінностей. Таким чином, формуванню нації та національних інтересів відповідає рух у бік правової демократії. Всі тенденції, що ведуть до імперського переродження суспільства, утвердження олігархії і авторитаризму, відчуженню держави від суспільства, реставрації феодального свідомості - це ті процеси, що блокують становлення нації і формування національної ідентичності, що пригнічують її ядро ​​- автономну особистість. Ці тенденції суперечать становленню національної держави та національних інтересів. Саме тут Україна досягла успіху, і. замість становлення реальної плюралістичної політичної системи і демократії, розвитку ліберального ринку та економіки, становлення масового середнього класу та громадянського суспільства – побудувала режим зрілої олігархії. Правова демократія і справжня свобода слова, нація і національні інтереси, середній клас і громадянське суспільство, єдині для бізнесу правила гри і конкуренція - все це перші вороги живильного середовища для олігархічного капіталу, вороги корупції. Отже, демократичні цінності перші вороги олігархії. Саме завдяки олігархії і державному менеджменту, обслуговуючому тільки їх і свої інтереси, проблеми ідентифікації національної ідентичності, формування нації та концепції національних інтересів - в Україні не вирішені і по сьогодні. Тут державні «діячі» різного калібру просто переплутали свій особистий інтерес - з національним і державним. У таких умовах ризики від викликів глобалізації для України суттєво зростають.

Зате корупція, ручний парламент, кишенькові суди та правоохоронні органи, абсурдне податкове законодавство і тіньова економіка - найкращі попутники олігархії. Здавна куполами криють собори або цирк. Святого місця з нашої ВР явно не вийшло, але її архітектор В. Заболотний все одно виявився пророком - балаган під куполом ВР відбувається за всіма класичними канонами циркового мистецтва. Правда, все більше в клоунському жанрі.

Вражає і, одночасно, лякає звичка, терпимість і байдужність нашого суспільства до цих явищ.

Можновладці та олігархи довгі роки незалежності стурбовані лише однією проблемою - досягненням особистого прожиткового максимуму. Свій особистий прожитковий максимум в нашій країні вони завжди забезпечували за рахунок ретельної щоденної турботи про збереження прожиткового мінімуму народних мас. Надмірні зусилля в цьому напрямку навіть дозволили реалізуватися «економічному генію» другого президента. Він явив світу економічне диво - концепцію «межі бідності». Згідно їй, життя народу в країні можливе лише в трьох вимірах - перед самою межею бідності, на межі бідності і за нею. На національному владному Олімпі дерзати вище нікому і ніколи в голову не приходило. Іншому не навчені, по-іншому не вміють. Очевидно масове виживання народу в злиднях - це не той фон, який забезпечує підйом національної гідності громадян, їх гордість за країну, сприяючи, тим самим, формуванню національної ідентичності.

Сьогодні підсумком такої політики є: падіння ВВП; переміщення України з десятки світових лідерів на рівень центральноафриканских країн; катастрофічне зниження рівня життя і провал соціальних програм; бюджет, який незважаючи на закладені убогі параметри, все одно відчуває перманентний дефіцит, і ніколи не виконується; одвічно розтаскану і напівпорожню державну скарбниця. Іншою стороною медалі стали безробіття і неспроможність мільйонів батьків перед своїми дітьми, розпад сімей і безпритульність, дуже висока смертність і падіння народжуваності.

Очевидно, що соціально-економічна катастрофа, що нині набирає оберти в Україні, є наслідком тривалих псевдореформ, які протягом тривалого часу проводяться українською владою на догоду своїм особистим інтересам та інтересам олігархії.

Реальні реформи - задоволення не з дешевих, і здійснювати їх з гостродефіцитним бюджетом і постійно порожньою скарбницею проблематично. У світових кредиторів Україна давно вийшла з довіри, і кредити світових банків, з нашим популістським урядом, крім боргової ями і розграбування економіки вже майбутніх поколінь, більше нічого країні не приносять. Крім того, реформи потребують політичної волі керівників держави. І з цим у нас теж гострий дефіцит! З іншого боку, про які реформи в Україні може йти мова (?), якщо боротьба партій за владу ведеться ними не заради здійснення своєї політичної програми, а з метою отримання головного призу переможця - можливостей кланового контролю ресурсів і фінансових потоків у країні.

Без реформ розмови про вступ до НАТО, інтеграцію в ЄС тощо - не більше, ніж політична риторика і порожні декларації. З іншого боку, стабільність великомго капіталу гарантують не демократія і реформи, а авторитарний режим! Тому давня широка популярність особистостей, які володіють високими рейтингами в останньому політичному забігу за президентством, вселяє впевненість тільки в одному - в Україні навряд чи варто чекати змін після виборів.

Думається, доречно було б ще до початку виборчої кампанії провести в країні референдум всього з одним питанням: «скільки разів підряд Вас повинні обдурити одні й ті ж політики, щоб ви перестали їм віддавати свій голос?»

Структурною одиницею громадянського суспільства в країні, що відбулася як правова демократія, є автономна особистість. Автономна особистість бачить світ крізь призму своїх приватних інтересів. Її масове становлення народжує націю, у якої є ясне розуміння власних національних інтересів, особистих і загальних цілей. Така нація в змозі їх донести до уряду, проконтролювати його в частині дотримання своїх національних інтересів і захистити їх у разі необхідності. З такою нацією нинішнім володарям зоряних рейтингів у президентській кампанії ще до її початку довелося б шукати іншу роботу.

Сьогодні Україна перетворилася на руїну політики та економіки, надій і доль. Адже будь-який, бодай трохи обізнаний, обиватель розуміє: очікування і надії це одне, а реалії - зовсім інше. З одного боку, хочеться сподіватися, що демократичні вибори послужать зміцненню та подальшому розвитку демократії, але з іншого - не спостерігається жодного прогресу в просуванні правових реформ, в тому числі в частині виборчого законодавства. Надія на подолання регіональних відмінностей нівелюється політичними процесами, які їх лише посилюють. Різко поляризуючи регіональні відмінності національної ідентичності, політикани штучно створюють дві України і зіштовхують їх лобами в політичному протистоянні. Надія на те, що уряд приступить, нарешті, до структурних реформ, і загальне поліпшення економічної ситуації послужить підвищенню рівня життя і поліпшенню культури ведення бізнесу, - нівелюється розумінням того, що в боротьбу за володіння і контроль над ресурсами залучені представники вищого керівництва країни. Надія на те, що в стінах судів та правоохоронних органів не буде корупції, а силові структури нарешті стануть професійними і відповідальними - кудись випаровуються після побіжного погляду на їхню роботу, яка випадково стає надбанням громадськості. У такій ситуації, коли політиканство бере верх над політикою, коли так багато говориться про захист національних інтересів, але реально нічого не робиться - ці надії тануть на очах. У результаті суспільство вражене зневір'ям, апатією і депресією. А це не найкраще тло для формування громадянської національної ідентичності і нації, настрою народного духу на великі звершення. На якісь національні прориви і успіх. Словом, суспільству вкрай не вистачає того, чим можуть громадяни нашої країни пишатися, до чого їм хочеться мати відношення, з чим виникає бажання себе ототожнювати. Увічнення пам'яті Голодомору справа Свята й потрібна. Правильна справа, і важко переоцінити її значення. Але чому необхідно геть забувати нині живих, не ясно

Заради благополучного майбутнього в світовому співтоваристві Україна вже сьогодні зобов'язана знайти національну ідентичність громадянського типу, єдину для заходу і сходу, центру та півдня. Любов і ненависть, спокій і страх, вдячність і невдячність, гордість і сором - все це сфера почуттів та емоцій, які у людей, у відмінності від світогляду та ідеологій, однакові як у жителів заходу і сходу, так центру та півдня країни, і тому в змозі об'єднати Україну краще політики. Якщо держава забезпечить людині гідні умови і рівень життя, - цивілізовані можливості ведення бізнесу, роботу і її оплату, умови для створення сім'ї та отримання житла, охорону здоров'я і соціальне забезпечення, стабільність і впевненість у майбутньому, можливість народжувати і виховувати дітей, давати їм освіту - то тоді людина буде відчувати до своєї країни почуття вдячності. Якщо з його країною у світі рахуються, завдяки рівню життя і дотриманню прав людини, її досягненням в галузі науки і техніки, - то людина буде такою вітчизною пишатися. Ось такий об'єднавчий стрижень позитивних емоцій, які викликає у людини і суспільства країна, сформує національну ідентичність громадянського типу, таку необхідну сьогодні Україні. Будь-кому хочеться жити гідно і ототожнювати себе з міццю, успіхом і процвітанням своєї країни. Кожному хочеться бути громадянином такої країни. Красива фразеологія політиканів, ідеології, складні теорії з пересадки різного, розмноженого під копірку, світогляду регіонів на новий грунт - в 21 столітті все це маніпулювання, приречене на негативний провальний результат. Тому основне завдання держави створити в країні атмосферу або середовище для формування єдиної для неї національної ідентичності - ідентичності громадянського типу. Таке середовище - це рівень життя, культивування честі й гідності особи, подяки своїй країні за надані можливості так жити, гордість за її досягнення і ставлення до України світової спільноти.

Ось реальний і найкоротший шлях формування єдиної для країни національної ідентичності.

Коли народ замість досягнень і успіху має багаторічний досвід виключно невдач і розчарувань, життя навколо «межі бідності», трагедій і трауру - йому важко стати нацією! Людина не бажає систематично купатися в драмі, ототожнювати себе тільки з трагедією, злиднями і виживанням. Вона не хоче асоціюватися з кимось або з чимось, що несе поразку, програш; що лякає, або породжує в ній невизначеність та непевність у завтрашньому дні, песимізм і настрої поразки. Так вже людина влаштована!

На жаль, нічого іншого в цій країні поки немає, і такий її формат прирікає Україну!

Парадоксально, але факт: у 21 столітті найнебезпечніші виклики для нашої національної ідентичності виходять від української влади та еліти. Їм поступилася першістю навіть нещадна глобалізація!

Думається, в ситуації, що вихід у наступному:

1. Політична і судова реформи, цивілізоване виборче законодавство.

2. Структурні реформи в економіці, цивілізоване податкове законодавство для економіки розвитку та оптимального інвестиційного клімату.

3. Введення діючого (реального!) інституту імпічменту для президента та концептуальний підхід до боротьби з корупцією.

Зазначені заходи повинні виконуватися одночасно і паралельно.

4. Громадянський рух «Третя Українска Республіка» на виборах зобов'язаний підтримати того кандидата в президенти, у якого буде реальна програма розвитку України, що включає три концептуальних пункти, викладені вище; того кандидата в президенти, який до виборів підпише проект Соціального договору з суспільством і візьме на себе зобов'язання його ратифікувати в Раді (без Соціального договору з державою і владою країна жити більше не може, а іншого шляху підписати повноцінний Договір не проглядається).

5. Невиконання цих умов, в контексті домовленості з майбутнім президентом, зобов'язане, згідно з ними, передбачати імпічмент.

На мій погляд, виключно такого кандидата у президенти може підтримати Громадянський Рух «Третя Українська Республіка».

Джерело: Третя Українська Республіка


  • Картинка дня

всі карикатури

  • Головне

15.07.16 10:38
Потрібно припинити політичні ігрища і спекуляції на крові Героїв – Ю.Луценко

Закінчення проведення комплексної судової експертизи очікується на початку серпня. На основі документів експерти встановили, хто і як командував військами на даному напрямку. Хто віддавав накази, і хто не віддав життєво важливих наказів.далі

11.07.16 8:17
За рік бурштинові "ділки" заробляють як весь військовий бюджет України

Тому це серйозна перспектива для держави. Потрібно легалізувати те, чим займається місцеве населення, але направити гроші не в кишені бандитів і правоохоронців, які з ними співпрацюють, а в державну казну.далі

05.07.16 13:07
Луценко депутатам: хочете негайної відповідальності – змініть регламент

Сьогодні дорікали, що Онищенку дали можливість втекти. Це правда. Це сталося завдяки закону про регламент Верховної Ради, яким передбачена саме така процедура притягнення народних депутатів до кримінальної відповідальності.далі

04.07.16 22:35
Новий прокурор Рівненської області повинен зробити з прокуратури – прокуратуру, яка стоїть на сторожі законів, а не бандитів, що грабують країну

На жаль, ситуація з бурштином склалася така, що ми змушені прислати сюди людину – «термінатора», який зможе зупинити співпрацю бандитів з правоохоронними органами, які наразі відрізняються тільки одним: одні ходять в мундирах, інші – без них.далі

Усі головні події 

  • ЗМІ про нас

ШОК IN-прокуратура померла в суботу

17.07.16 22:11Очільник ГПУ одразу вийшов до трибуни і почав розповідати правду, яка багатьом із присутніх виявилася страшнішою навіть від найцинічнішої брехні. Бо, виявляється, волинська прокуратура, влада та інші силові структури перетворилися на злочинний клубок.далі

"Донбас має повернутися в Україну, а не Україна - на Донбас" - Безсмертний

11.02.16 13:33Росія хоче геополітичного лідерства. Для неї українські Крим, Донбас - це дві сторінки великої книжки, що намагається писати Путін. Вони дають йому лаври "великих" попередників.далі

 

РОМАН БЕЗСМЕРТНИЙ: "КОЖЕН РАУНД ПЕРЕГОВОРІВ У МІНСЬКУ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЯКОГОСЬ "ШПЕКТАКЛЮ""далі

Люстрація з самого початку була більше модою, ніж відповіддю на проблемудалі

Юрій Луценко: "Коли люди кажуть: Вся влада - суки, сволочі, нічого не роблять, - то я їх розумію"далі

Юра психанул, или Реформы – дело случаядалі

Інші матеріали розділу 

Розробка сайту: Дмитро Лимаренко
2013

YouTube Facebook
Завантаження

Магазин охотничьего и тактического снаряжения

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на 3republic.org.ua




RSS